Меню
Герої не вмирають
Банери

Туристичний паспорт Здолбунівського району

Здолбунівщина – край сивих легенд і мелодійних пісень, край славних цементників і залізничників, хліборобів і тваринників. Це світлий край науки і культури, осяяний мудрістю давніх філософів і письменників, духовних і світських діячів. Саме тут ви поринете у світ, де поєднується краса Волинських пейзажів з героїчною історією цього стародавнього краю, зможете ознайомитися з першими друкарськими творами українських просвітителів.
Загальна інформація про район

 

Здолбунівський район розташований в південній частині Рівненської області. Межує на півночі з Рівненським районом, на північному сході з Гощанським, на сході з Острозьким, на заході з Дубенським районом, на півдні – з Тернопільською областю. Заселення даної території людьми почалося в період пізнього неоліту та ранньої бронзи (ІІІ(ІІ ст. до н. е.). Залишки давньоруських городищ існують на території сіл Дермань, Будераж, Мала Мошаниця.
Загалом на території району 73 пам’ятки археології. Різноманітність рельєфу, грунтоутворюючого поділу та грунтів, багатство рослинного і тваринного світу роблять цей край унікальним і неповторним. Подібної території на Рівненщині немає. Тут є всі умови для розвитку екотуризму. Багата флора, фауна, зацікавлять не лише науковців, а й просто любителів природи. Найбільшу наукову та лісівничу цінність мають старі грабово-дубові ліси, особливо в урочищах Мостівському, Гурби, Турова Могила. Тут серед порівняно молодих дерев віком від 80 до 130 років є і старожили – 400-річний каштан та трьохсотлітні в с. Дермань.
Унікальна територія Здолбунівщини, що розташована у південній частині на межі Волинського лесового плато, Малого Полісся та Кременецьких гір входить до Дермансько-Мостівського регіонального ландшафтного парку. 31 види рослин з флори заповідника занесено до Червоної книги: це меч трава болотна, осока Девелла, самник іржавий, а глід український, що росте в околицях с. Мізоч включений до Світового та Європейського червоних списків. Здолбунівський район має власну розвинену промисловість. Основною її складовою є вузол Львівської залізниці, що має чотири напрямки руху поїздів: на Львів, Київ, Лунінець, Ковель. Залізничну станцію обслуговують вагонне й локомотивне депо, дистанція сигналізації й зв’язку, дистанція енергопостачання. Сьогодні на залізниці працюють понад 3 тис. жителів міста.
Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується в акті 1497 р., за яким Великий князь Литовський Олександр дарує князеві Константину Острозькому разом з іншими поселеннями і село Долбунів. Сучасна назва входить в обіг, починаючи з 1629 р. Назва Долбунів може походити, як припускають вчені, від слова “довбати” (місцеві жителі в крейдяних копальнях довбали крейду) або пов’язане з старослов’янським племенем дулібів, які проживали тут в VI-X ст. Починаючи з X ст., з часу утворення Київської держави, землі дулібів входять до її складу, а з 1199 р. – до Галицько-Волинського князівства. З 1569 р., після Люблінської унії, Здолбунів належить Польщі. Під час визвольної боротьби 1648-1654 рр. На околицях Здолбунова недалеко від села Тайкури був розташований штаб війська Б. Хмельницького. У 1793-1795 рр. Правобережна Україна відійшла до Росії. Із скасуванням кріпацтва у 1861 р. та посиленням розвитку капіталістичних відносин Здолбунів набуває економічного розвитку, помітно зростає кількість населення. Поштовхом для розвитку міста стало будівництво у 1873 р. залізниці Київ – Брест-Литовський. У 1884 р. завдяки братам-чехам Єлінекам було побудовано цементний завод. Центр міста формується біля паровозного депо вокзалу, де пролягала центральна вулиця з тротуаром, газонами, гасовими світильниками. У місті працювали приватні паркетна фабрика, ливарно-механічний завод, два млини, крамниці, трактири, маленькі майстерні. Святкові барви в життя міста вносили щорічні ярмарки. В 1910 р. в місті закладено церкву Святої Катерини та Вище навчальне залізничне училище. З 1903 р. Здолбунів належить до категорії позаштатних міст. Кількість населення у 1908-1911 рр. досягла майже 10 тис. чол. Під час Першої світової війни та революційних подій 1917 р. Здолбунів бачив кінноту С.М. Будьонного і К.Е. Ворошилова, дійову армію УНР, штаб якої на чолі з С. Петлюрою знаходився на залізничній станції. З 1920 до1939 р. в місті було встановлено польську владу, і Здолбунів став повітовим центром Волинського воєводства. Під час Другої світової війни цей край став осередком діяльності УПА. Тут формувалися й перебували на постої її бойові підрозділи, базувалися старшинські школи, підпільні типографії, штаби УПА (Південь та Північ). 21-22 листопада 1943 року у с. Будераж, у приміщенні нині діючої школи відбулася перша конференція поневолених народів Східної Європи й Азії. Після закінчення війни у США було створено Антибільшовицький блок поневолених народів (нині – Асамблея блоку народів Європи та Азії за свободу і незалежність, з центром у м. Мюнхені). У Здолбунові по вул. Грушевського в 1997 р. в пам’ять жертв політичних репресій та загиблих за волю України споруджено Каплицю Святих Петра і Павла на місці зруйнованої церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Історично пам’ятними для українського народу є Гурбенські події. 23-25 квітня 1944 року в Гурбенських лісах відбувся найбільший бій за всю історію збройного протистояння УПА радянським військовим підрозділам, в якому з обох сторін було задіяно до 30 тис. вояків. Під час війни села Гурби і Святе були знищені у польсько-українському протистоянні. Наприкінці 80-х на початку 90-х років жителями району відновлено пам’ять про найбільшу битву формувань Української повстанської армії за незалежність України: на місці загибелі повстанців насипано могили, на них поставлено хрести і збудовано капличку. Уже стало традицією щорічно у період пасхальних свят проводити урочисте вшанування полеглих у гурбенських лісах, на яке з’їжджаються представники не лише району й області, а й інших місцевостей.
Писали про цей край Микола Костомаров, Михайло Максимович, Іван Франко, Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Іван Огієнко, Наталія Полянська-Василенко, Іван Крип’якевич та багато інших діячів української культури.
На весь світ прославили Здолбунівщину, зокрема с. Дермань, у віршах, спогадах, повістях і романах його уродженці Улас Самчук та Микола Хомичевський (Борис Тен).

 

Яким чином можна потрапити в район?

В район можна потрапити двома видами транспорту: залізничним та автомобільним

Де можна зупинитись?

Готель “Зоря” вул. Грушевського, 25,
тел.: 2-52-88, 2-52-88
Двохзірковий
Загальна кількість місць для проживання – 40
З них:
Одномісні номери – 10;
Двомісні номери – 8;
Тримісні номери – 1;
Чотиримісні номери – 2.
Кімнати відпочинку ст. Здолбунів
тел.: 9-44-50

Що робити?
(Можливості проведення відпочинку та дозвілля.)

 

У відділі культури і туризму можна отримати інформацію про наявні туристичні маршрути по найбільш визначних місцях району. Найбільш поширеним в районі є культурно-пізнавальний та паломницький туризм.

 

Центри туристичної інформації

Відділ культури і туризму Здолбунівської райдержадміністрації.
м. Здолбунів,
вул. Пушкіна, 35,
тел. 2-23-55

Подарунки та сувеніри

 

Сувенірні вироби з соломо- та лозоплетіння, писанки, можна придбати у майстра народної творчості Миколи Огородника.

Домашній телефон: 2-23-39;
Мобільний телефон: 8-097-546-32-03.
Іншу сувенірну продукцію можна придбати в магазинах міста Здолбунів.

«Інформація по пріоритетних видах туризму»

 

Екскурсійна діяльність

 

Професійних екскурсоводів на даний час у Здолбунівському районі немає, однак за проведення екскурсій по культурних, історичних та релігійних пам’ятках можна домовитися з вчителями історії, географії та священниками тих сіл де знаходяться вказані пам’ятки

 

Культурно-пізнавальний туризм

 

Всі, хто подорожує цим краєм, мають можливість подивитися на стародавні млини-вітряки і поринути у будні давно забутої хутірської системи господарювання. Тут на Здолбунівщині, у селах Стара Мощаниця, Мала Мощаниця, Ступно, Нова Мощаниця, Мости і досі чимала кількість людей проживає на віддалених від центру села мальовничих пагорбах або видолинках. Милують око старі, збудовані з нетесаних колод хатини, вкриті черепицею, а подекуди і соломою, обсаджені яблуневими та вишневими садами. Немов машина часу переносить на кілька століть назад. А повітря насичене історією, традиціями і звичаями наших предків-українців. Блакитним кольором хвиль та зеленню берегів вабить до себе розташований посеред лісу Будеразький став, на берегах якого завжди багато відпочиваючих. Протягом весняно-осіннього періоду майже щодня тут можна помітити намети людей, які прагнуть забути хоча б на кілька днів про міську метушню, безперервний потік інформації та забруднені повітря й воду. Не лякають відпочиваючих і зимові морози. Адже далеко не скрізь у наш час, можна помилуватися такими зимовими краєвидами, які манять до себе сріблом інею, рипучим звуком снігу під ногами та атмосферою спокою, якого так не вистачає кожному з нас. Саме в таку зимову казку можна потрапити, завітавши до сіл Святе, Мости, Будераж і ін.
Здолбунівщина славиться своїми природними заповідними багатствами. Одним із таких унікальних природних місць є село Святе, що розташоване в самому центрі новоутвореного Дермансько-Мостівського ландшафтного парку. Це одне з небагатьох місць України, де водиться рідкісна форель. Місце, де її вирощують, є унікальним через дві обставини: по-перше, вода тут настільки чиста, що видно дно навіть у найглибших місцях; по-друге, завдяки джерелам, що пульсують із піщаного дна, вода має сталу температуру – близько 6 градусів тепла, і не змінюється навіть у найлютіші зимові морози та найспекотніші літні дні.

 

Паломницький (релігійний) туризм

 

В Здолбунівському районі на даний час є два діючих монастирі. Дерманський Свято-Троїцький жіночий монастир Української православної церкви (підпорядкований Московському патріархату) заснований в кінці ХV ст. . Саме з германським Свято-Троїцьким жіночим монастирем, його школою і друкарнею пов’язана діяльність таких визначних історичних осіб, як Івана Федорова, Даміана Наливайка, Іова Княгинецького, острозького грециста Кипріяна, Іова Борецького, Ісакія Борискевича, Мелетія Смотрицького.
Свято-Воскресенський чоловічий монастир в урочищі Гурби Української православної церкви (підпорядкований Київському патріархату). Останній заснований в 2005 році на могилах воїнів УПА, які загинули під час бою з військами НКВС у квітні 1944 року.
На окраїні с. Гільча І є славнозвісне на всій Волині урочище Святого Миколая з джерелами-близнятами у кам’яному гроті. Тут б’ють з-під землі чисті джерела живущої холодної води. Вважалося, що ці джерела не просто громові, а вибиті Божими блискавицями, і тому є цілющими. Джерельна вода, витікаючи з-під пагорба, проходить через шари крейди, глини, піску й очищується природним шляхом. Вона містить багато корисних елементів, при регулярному вживанні допомагає ліку вати хвороби шлунково-кишкового тракту, нирок. Це місце відоме далеко за межами області, сюди щодня приходять і приїжджають люди, щоб набрати святої цілющої води. Протягом багатьох століть джерело в урочищі Святого Миколая є місцем паломництва. У ХІХ ст. тут побували українські письменники Іван Нечуй-Левицький та Олена Пчілка, поети: Т. Г. Шевченко, Леся Українка та Максим Рильський. По-особливому джерела Святого Миколая вшановують на весняного Миколи 22 травня. Тут проводяться багатолюдні богослужіння.

 

Дитячий туризм

 

Для розвитку дитячого туризму в районі є всі необхідні умови. В кожній ЗОШ району діє туристичний гурток, розроблені туристичні маршрути різних категорій складності. Вчителями історії, географії, фізкультури постійно організовуються туристичні екскурсії, мандрівки та походи.

 

Активний туризм

Відсутній

Конгрес-туризм (бізнес туризм)

Відсутній

Сільський (зелений) туризм

 

Сільський туризм на Здолбунівщини тільки-но починає розвиватися і представлений однією садибою в с. Дермань І власником якої є Микола Огородник. В даній садибі-музеї можна ознайомитися з давно забутими предметами побуту українського народу, власними силами розмалювати писанку, спробувати свої сили в соломо та лозоплетінні. Оскільки сам микола Огородник є майстром народної творчості він зможе наочно продемонструвати всі перераховані народні промисли, а також у нього можна придбати вироби даних промислів, виготовлені ним власноручно та покуштувати справжнього меду з власної пасіки.

 

Природні, історико-культурні та етнографічні об’єкти, які знаходяться на території району і мають або можуть мати туристичну привабливість:

Природні:

Назва об’єктукатегорія об’єктуплоща, (га.)

1. „Дівоча гора” (ботанічний) – ЗМЗ – 146,7
2. „Кунинська дача” (ботанічний) – ЗМЗ – 200,0
3. „Ольхава” (лісовий) – ЗМЗ – 539,0
4. „Будеразький” (лісовий) – ЗМЗ – 100,0
5. „Мостівський” (лісовий) – ЗМЗ – 189,5
6. „Ступнівський” (ентомологічний) – ЗМЗ – 59,0
7. „Стеблівський” (ентомологічний) – ЗМЗ – 7,0
8. „Коршівський” (ентомологічний) – ЗМЗм – 32,0
9. „Мощаницький” (ентомологічний) – ЗМЗ – 44,0
10. „Бущанський” (ентомологічний) – ЗМЗ – 46,0
11. Урочище „Звіринець” (ландшафтний) – ЗМЗ – 83,8
12. „Північно-Мостівсьвкий” (ландшафтний) – ЗМЗ – 18,1
13. „Південно-Мостівський” (ландшафтний) – ЗМЗ – 17,7
14. „Заплава річки Збитинка” (ботанічний) – ЗМЗ – 112,5
15. „Болото Кругляк” (ботанічний) – ЗМЗ – 32,6
16. „300-річні липи”, с. Дермань (ботанічна) – ППМЗ – 0,1
17. „400-річний каштан”, с. Дермань (ботанічна) – ППМЗ – 0,1
18. „Віковічні липи”, Уїздецька с/р (ботанічна) – ППМЗ – 0,1
19. Джерело „Батиївка”, с. Дермань (гідрологічна) – ППМЗ – 1,0
20. „Дерманська” (ботанічна) – ППМЗ – 120,0
21. „Джерела Ринва” (гідрологічна) – Зул – 9,9
22. „Гурби” – Зул – 196,0
23. „Нараїв” – Зул – 52,0
24. „Спасівське” – Зул – 260,0
25. „Мостівське” – Зул – 101,0
26. „Ділянка букового лісу” – Зул – 7,7
27. Урочище „Будки” – Зул – 6,6
28. Урочище „Пекло” – Зул – 54,0
29. Урочище „Зіньків камінь” – Зул – 54,0
30. Урочище „Турова могила” – Зул – 1,5
31. „Мізоцький парк” – ППСПММЗ – 15,0
32. „Дерманської-Мостівський” – РЛП – 19837

Умовні позначення:
ЗМЗ – заказник місцевого значення;
ППМЗ – пам’ятка природи місцевого значення;
ЗУл – заповідне урочище (лісове);
ППСПММЗ – парк-пам’ятка садово паркового мистецтва місцевого значення;
РЛП – регіональний ландшафтний парк.

Історико культурні:

1. Дерманський Свято-троїцький монастир – с. Дермань;

2. Свято-Воскресенський монастир в урочищі Гурби – Будеразька сільська рада;

3. Джерело Святого Миколая – с. Гільча І;

4. Музей Уласа Самчука – с. Дермань ІІ;

5. Екохутір „Плугаки ” – с. Дермань І;

6. Вітровий млин – с. Стара Мощаниця;

7. Колишній млин та будинок Говорки (XX ст.). в с. Гільча ІІ;

8. Костел Святих апостолів Петра та Павла – м. Здолбунів;

9. Церква Успіня Пресвятої Богородиці – м. Здолбунів;

10. Церква Святої Великомучениці Катерини – м. Здолбунів;

11. Значну історичну та архітектурну цінність мають церкви XVIII-XIX ст. – Пресвятої Трійці (1810), каплиця Преподобного Онуфрія (XVIII ст.), в с. Буща – церква Святого Архістратига Михайла (1858), в с. Будераж – Свято(Покровська (1830), в с. Півче – Святого Чудотворця Миколи (1777), в с. Малій Мощаниці – церква Святого Архангела Михайла (1688), в с. Цурків – церква Параскеви (XVIII ст.), в с. Кунин – дзвіниця та Георгіївська церква (1746), в селі Новомильськ – Преображенська церква (1861), в с. Білашів – церква Різдва Пресвятої Богородиці (1736), в с. Гільча – Свято(Миколаївська церква (1900), в с. Здовбиця – Свято(Михайлівська церква (1877), в с. Івачків – церква Різдва Богородиці (1898), в с. Копитків – Хресто-Воздвиженська церква (1723), в с. Глинськ – церква Успіння Пресвятої Богородиці (XX ст.), в с. Нова Мощаниця – церква Різдва Пресвятої Богородиці.