Меню
Герої не вмирають
Банери

У неділю, 16 липня, в селі Кунин на кладовищі відбулося відкриття та освячення пам’ятного знаку повстанцям чоти Ясенка.

Вшанувати пам’ять полеглих героїв прийшли народний депутат України Олександр Дехтярчук, депутати Здолбунівської районної ради Микола Висоцький та Василь Тимощук, сотник Здолбунівської сотні самооборони Юрій Пшеничний, голова Уїздецької сільської ради Олександр Стернійчук, рідні полеглих героїв, гості та жителі села.

Відкрили пам’ятний  знак  чоті  Ясенка  народний депутат України  Олександр Дехтярчук та депутат Здолбунівської районної ради Микола Висоцький.

Освячення пам’ятного знаку здійснив настоятель Свято-Георгіївського храму УПЦ КП отець Георгій.

Для усіх присутніх у виконанні вокального тріо «Вишнецвіт» прозвучала повстанська пісня.

Представники влади та громадськість здійснили покладання квітів до пам’ятного  знаку  чоті  Ясенка .

Вічна пам’ять і пошана Героям України!   Слава Україні.

Історична довідка

Зима 1944 рік. У селах Здолбунівського району було чути гуркіт артилерійської канонади, вечорами над обрієм виднілися спалахи. У зв’язку з наближенням фронту перебудовувалася тактика дій Укра­їнської повстанської армії. На Підспасівському хуторі біля села Кунин були роз­квартировані повстанська сотня Широкого і чота Ясенка  Жителі хутора привітно ставилися до повстанців, діли­лися з ними їжею й одягом, допомагали в усьому.

У сотні Широкого був поранений повстанець. Потрібне було хірургічне втручання. На початку березня спорядили підводу до повстанського шпиталю. Десь на околиці села Суйми її перехопили «визволителі», стали випитувати в людей, хто вони, куди їдуть. Сергій Олійник, їздовий, по­вернувшись, розповів про все, що з ними трапилося. По­передив і про можливе прочісування цих місць. Сотня Широкого покинула хутір, лишилася тільки чота Ясенка.

Шостого березня на світанку, «визволителі» оточили хутір. Вони підійшли зі сторони сіл Кунин, Спасів і Уїздці. Вартові, помітивши небезпеку, підняли тривогу. Повстанці вирішили пробиватися до Уїздецького лісу. Але там їх зу­стріли кулеметним вогнем «визволителі». Впали вбиті й поранені, серед них — чотовий Ясенко, повстанці  Чов­ник, Солонько, Ананій та інші. Зачувши стрілянину, й багато хуторян кинулося до лісу. Та ніхто не добіг.  Загинув і 12-річний Василько Нагула, якого прошили кулі, коли перебігав дорогу. Це бачила мати, вона кинулася до сина, але напад­ники прикладами загнали її до хати. А син, стікаючи кров’ю, помирав у калюжі. Зазнали втрат і учасники розправи. Тому почали діяти ще з більшою люттю. Пішли по хатах.  А в балці, що вела до Уїздецького лісу, все ще стро­чили кулемети та автомати. Проте частині повстанців вдалося  вирватися з вогняного кільця. Десь під обід усе стихло. «Визволителі», зібравши своїх убитих і поранених, поїхали. Жінки і діти вийшли шукати рідних. І побачили жахливу картину: обіч дороги лежали понівечені тіла.

Того кривавого понеділка в Кунині загинуло 9 повстан­ців, ще три — в Уїздецькому лісі.  Вбито й замордовано вісімнадцять мирних жителів.   Наступного дня, пізнім вечором, усе село хоронило ху­торян і повстанців. Спільну могилу викопали для дев’яти повстанців, в іншій віддали землі трьох Піддубних, двох Вокальчуків, Демида Солонька, Карпіньчука і Потоцького. Всіх інших родичі хоронили біля своїх рідних. Трьох по­встанців поховали в Уїздцях.  Про такі страшні та трагічні  події ми не повинні  ніколи забувати.