Меню
Герої не вмирають
Банери

Вкотре перебуваючи на Здолбунівщині, депутат Верховної Ради Олександр Дехтярчук, не лише традиційно провів низку зустрічей, а й розповів про найактуальніші виклики сьогодення – і для Парламенту, і для країни загалом.

– Олександре Володимировичу, на початку вересня Парламент зібралися на чергову сесію після канікул. Перед наступним, «виборчим», роком у депутатів залишилося багато невирішених питань. Які з них, на Вашу думку, нині є найнагальнішими?

– Найголовнішим викликом для України є необхідність збереження фінансової стабільності. Адже цього року до 1 січня держава повинна виплатити 60 млрд. доларів зовнішніх запозичень. Частину цього боргу уряд вже погасив. Однак для збереження стабільності гривні зараз важливо отримати кредит Міжнародного валютного фонду у розмірі 2 млрд. грн. Нині місія МВФ перебуває у Києві, тривають складні переговори з приводу умов, які висуває МВФ. Серед іншого, він вказує й на те, що в Україні за результатами минулого року надзвичайно велика кількість населення отримує субсидії. У МВФ це вважають одним з факторів ризику економічної нестабільності поряд з корупцією. І як варіант, рекомендують підняти ціни на газ для населення. Важко припустити, чи вдасться обійти це болісне для населення рішення, чи все ж уряд Гройсмана буде змушений на нього піти. Але у будь-якому випадку рішення буде непростим.

Є ще кілька надважливих питань на порядку денному у Верховної Ради. По-перше, зміна складу ЦВК, яка «у всій красі» виявила свою сутність, не ухваливши рішення про проведення у вересні перших виборів до цілої низки ОТГ. Таки чином Центральна виборча комісія фактично заблокувала хід децентралізації в Україні. Тому склад ЦВК потрібно змінювати якнайшвидше.

Дискусійним є й питання про новий Виборчий кодекс, яким пропонується змінити чинну виборчу систему до Верховної Ради. Особисто я маю чимало сумнівів щодо ефективності роботи нової, партійної, системи. Наразі у проекті цього кодексу є багато суперечливих тверджень. Скажімо, на останніх виборах до обласної ради багато округів залишилися без свого депутата в облраді. Однак у новому кодексі відповіді, як цього можна уникнути, так і немає.

– Вважаєте, у виборчому законодавстві змінювати нічого не потрібно?

– Скажу так: якщо ми не знаємо, як зробити краще, то треба дивитися, як зробив світ. Адже якщо йдеться про США, то там вибори до Конгресу відбуваються виключно на мажоритарній основі, як і вибори до Генеральних штатів у Франції.

У мене, людини позапартійної, немає бажання шукати прихильності у вождів якоїсь політсили, аби вони мені виділили «місце під сонцем» у партійному списку. Врешті, є багато питань і до методики визначення рейтингу кандидата у партійному списку. Зокрема – чи є гарантія, що з боку верхівки партії не буде зловживань щодо того, куди саме у цьому рейтингу розмістять кандидата. Тому про ймовірні зміни у виборчому законодавстві я завжди спілкуюся з виборцями під час зустрічей. На практиці виходить так, що найчастіше людям зі своїми проблемами немає куди звертатися, окрім як до депутата-мажоритарника. Натомість зміна виборчої системи може призвести до того, що багато районів залишаться взагалі без представництва в органах влади – і в місцевих, і в загальноукраїнських. Тому я прагну почути якнайбільше думок щодо цього непростого питання.

– Тобто осінь буде насиченою непростими дискусіями – і політичними, і економічними?

– Про складнощі у розвитку економіки нашої країни свідчить, серед іншого, й те, що торік з Держбюджету вдалося залучити на розвиток районів та ОТГ округу 27 млн. грн., а цього року – лише 7 млн. Хоч передбачено у Державному бюджеті для нашого округу 20 млн. грн. Але нині у державі немає коштів, щоб профінансувати ці видатки. До речі, додатково вдалося передбачити фінансування з Держбюджету восьми футбольних полів з твердим покриттям, одне з яких заплановано облаштувати у Здолбунівському районі. Звісно, прикро буде, якщо цей проект профінансувати не вдасться. У такому випадку його буде перенесено на наступний рік. До того ж я таки сподіваюся, що до кінця року на виборчий округ вдасться залучити бодай п’ять мільйонів, з яких на Здолбунівщину буде спрямовано мінімум мільйон гривень. Зараз ми працюємо над тим, щоб визначити, як найефективніше залучити ці кошти.

– Що б не відбувалося зараз у державі, повсюдно вже витає передвиборчий «дух», адже до президентських виборів лишається зовсім мало часу. Вочевидь, Ви як депутат уже зараз, до офіційного початку кампанії, маєте певні думки щодо того що на нас очікує навесні.

– Особисто у мене є чіткі критерії для всіх кандидатів у президенти. Передусім це те, як кандидат ставиться до напрямку розвитку нашої держави. Принциповим для мене є досягнення Євромайдану – інтеграція в ЄС та НАТО. Бо запитання, коли завершиться війна, чую від людей постійно. На жаль, відповіді на нього я не знаю… Однак переконаний, що при всьому нашому бажанні завершити її Україні самостійно, без міжнародної спільноти, буде дуже складно. Утім, є речі, які можуть прискорити завершення війни. Передусім – змінення обороноздатності нашої армії, переозброєння її сучасною технікою й обладнанням. Важливим фактором є й зростання виплат нашим воїнам-контрактникам – до слова, з наступного року їх заплановано збільшити вдвічі. Ці заходи однозначно посилять наші позиції у цьому протистоянні. От вам приклад: коли на передовій з’явилися ракетні комплекси «Джавелін», там зникли російські танки. Чому – цілком зрозуміло: танк коштує понад мільйон доларів, і наші вороги гроші теж рахують. Тому якщо в українських бійців з’являться сучасні антиснайперські комплекси, яких нині маємо дуже мало, то наші втрати на фронті одразу зменшаться.

Ще одним шляхом до завершення війни є інтеграція до НАТО. Якщо наша країна стане членом альянсу, це автоматично означатиме, що Росія вестиме війну з НАТО, чого вона ніколи не робитиме. Тому підтримуватиму кандидата в президенти, який чітко декларує вступ до НАТО, а не вигадує якісь референдуми чи обговорення. І виборців також закликаю про це подумати.

– Це, вочевидь, не єдиний критерій…
– Безперечно. Бо важливо й те, ким майбутній кандидат у президенти є за духом – чи ця людина сповідує українські патріотичні цінності, чи, наче перекотиполе не має ні духовного, ні національного підґрунтя. Бо особисто я не хочу відмовлятися від поправок до Закону про освіту щодо навчання у школах лише українською мовою, які були проголосовані лише торік, а доти третина шкіл у незалежній українській державі навчалися російською! Я не хочу відмовлятися від введених квот на українську мову на телебаченні та радіо – навпаки, вони мають збільшуватися. Натомість хочу, щоб українську молодь виховували на прикладі українських патріотів, а не псевдогероїв. Бо нині вже є підручники, у яких йдеться про наших героїв – Романа Шухевича, Степана Бандеру, героїв Гурбенського бою… Тому цей критерій також є надважливим.

Як і ще один – прагнення до створення Єдиної помісної української церкви. Саме вона стане тією кров’ю, яка зможе наводнити енергією розбудову Української держави. Про це мріяли всі українські праведники, починаючи від Грушевського. Свого часу Москва вкрала українську автокефалію, і повернути ці речі – питання принципу.

Важливим є і ставлення до наших традиційних сімейних цінностей. Я жодного разу не голосував за жодний закон, котрий стосується так званої лібералізації сімейних стосунків. Вважаю неприпустимим визначати в Україні шлюб як союз двох осіб, а не чоловіка та жінки. Адже наша країна, попри всі тоталітарні часи й інші випробування, зберегла свої звичаї і традиції саме завдяки консервативній українській родині. І ми повинні чітко і зрозуміло визначити позицію щодо цього питання.
Ще один фактор, котрий має для мене велике значення, це готовність кандидата в президенти до відвертого діалогу з усією Україною. Не на засадах популізму передвиборчих обіцянок, а шляхом чесної розмови про те, що ми будували в Україні 27 років і що ми маємо нині.

– А нині маємо надто багато труднощів і викликів, з якими наступному президенту доведеться непросто…

– Справді, є велетенський державний борг, до якого доклалося чимало урядів і попередніх президентів, є не надто соціально відповідальний бізнес, який не поспішає реєструвати робочі місця і платити податки. Маємо втрату довіри населення до держави…
Але варто розуміти, що загравання з людьми – це дорога в нікуди. Уже цього року невиконання дохідної частини Держбюджету України становить 77 млрд. грн. Борги із заробітних плат у різних галузях складають 3 млрд. грн. Це – непопулярні цифри. Але я ніколи не говорив оманливих речей, і нині називаю все своїми іменами. Врешті, я хочу почути відповіді на всі ці питання від кандидатів у президенти.

– Можливо, відповісти на них зможуть кандидати «нової генерації»?

– Знаєте, я також мріяв і сподівався на нове покоління котре може об’єднати країну і повести її вперед з новою енергією. Але наразі, на жаль, немає політиків загальноукраїнського рівня, які «виросли» до того, щоб ставати прем’єрами чи президентами. Звісно, це моя суб’єктивна позиція, але я маю на неї право. Тому на цих виборах я голосуватиму за того, хто є найбільшим ворогом Путіна. Бо це – гарантія збереження курсу України. Подивіться – зараз увесь Київ та центральна Україна завішені банерами, на яких написано: «Ми повернемо мир в Україну». Поки що вони без прізвищ, але вже скоро на тих бігбордах вони з’являться. Швидше за все, це буде прізвище спільного кандидата від тих сил, які прагнуть реваншу в Україні.
Вони повернуть мир… Подумайте – якою ціною? Ціною зміни зовнішнього курсу? А як же ті 78 героїв з нашого округу, які загинули на Сході? Якщо ми бачимо спроби Росі втрутитися у вибори в США, Франції, у Польщі, то невже ми є настільки наївними, щоб не розуміти, що Росії, яка витрачає мільйони доларів на війну, утримання маріонеткових режимів у псевдореспубліках, платить родинам загиблих найманців і самим найманцям, буде дешевше профінансувати виборчу кампанію в Україні для кількох кандидатів. Мета цього цілком зрозуміла: «поставити» в Україні проросійського президента і змінити вектор розвитку нашої країни. Для Путіна і проросійських сил в Україні це – унікальний шанс. І прикро, що ціла низка помилок у внутрішній політиці, економіці, внутрішньопартійній боротьбі дозволять Путіну мати цей шанс на переворот у нашій країні.

– До виборів ще є певний час і, відповідно, сподівання, що громадяни таки усвідомлять ці загрози й поставляться до вибору максимально свідомо і виважено.

– Жителі Заходу України мають проблему: ми не вміємо об’єднуватися і не можемо висунути єдиного кандидата так, як на Сході. Янукович прийшов до влади не внаслідок військового перевороту, а внаслідок обрання на виборах. Інше питання, наскільки вони були чесними.. Але він переміг і через те, що ми розділили свої голоси.

Пригадую, коли Янукович вперше приїхав до Рівного, всіх керівників області зібрали у сесійній залі. Коли зайшов новоспечений президент, ніхто не встав. Тоді Янукович посміхнувся і сказав: «Включіть гімн України!»… Я не хочу, щоб новий Янукович, можливо, більш ліберальний, але все одно прокремлівський, прикривався гімном України і намагався насаджувати свій режим. Знаєте, колись Петлюра сказав доволі жорстку, але влучну фразу про те, що нам страшні не так московські воші, як наші гниди. Перефразовуючи її, скажу так: давайте впораємося з московськими вошами, а зі своїми гнидами народ розбиратися вміє. Для цього потрібно створювати об’єднані громади, може, й з помилками, але обирати місцевих керівників, роботу яких у громаді буде чітко видно.

Ми вміємо виходити на Майдани, коли не бачимо справедливості всередині країни. Тому зможемо подолати корупцію, несправедливість, які є в Україні. Народ з цим поступово розбереться, хоч, можливо, і не так скоро, як хотілося б. Але якщо ми втратимо вектор розвитку країни, ці зміни будуть незворотними. І другого шансу ми вже не отримаємо. Тому усім бажаю виваженості, мудрості, терпіння і віри – в Бога, в себе і в Україну.

Старий сайт
Архів Здолбунівської РДА
Анонси подій
Банери